Сестра медична старша - Придатко Юлія Станіславовна

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ГРВІ У ДІТЕЙ

Основні принципи лікування дітей з ГРВІ:

- застосування етіотропних, противірусних препаратів, індукторів інтерферонів;

- температура приміщення, в якому перебуває хворий, повинна бути в межах 22-24 градуси за Цельсієм;

- при ГРВІ однаково небезпечним є як переохолодження хворого, так і перегрівання. Сильне закутування може викликати підвищення температури тіла;

- Необхідною умовою лікування ГРВІ є часте провітрювання приміщень, але за умови відсутності протягів;

- Харчування хворого повинне бути повноцінним та легко засвоюваним і складатися переважно з фруктів, овочів, каш, риби. М`ясні, смажені, жирні, гострі блюда можуть викликати підвищення температури тіла хворого;

- Дитина повинна багато пити: соки, морси, компоти, чай з лимоном, малиною, калиною, мінеральна столова вода без газу;

- Застосування рослинних адаптогенів ( ехінацея, елеутерокок тощо ) і полівітамінів за призначенням лікаря протягом усього періоду хвороби і ще протягом тижня після видужання;

1) зниження температури тіла, що вище 38-38,5 градусів Цельсія. Для цього доцільніше використати парацетамол або ібупрофен.

2) Ліквідація закладеності носа. Це може бути здійснено шляхом закапування у носові ходи теплого фізіологічного розчину, дитячих крапель для носа.

3) Використання відхаркувальних засобів і препаратів, що розріджують мокротиння, адаптованих для дітей.

1.Вакцинація проти грипу.

2.Повноцінне харчування із включенням у раціон достатньої кількості овочів і фруктів, вітамінів.

3.Поступове загартування з використанням фізичних вправ і водних процедур.

4.Включення в раціон харчування, особливо в сезон підйому ГРВІ, природних фітонцидів - часнику і цибулі.

5.Постійне провітрювання приміщень та їх вологе прибирання. Регулювання вологості повітря в приміщеннях є одним з важливих способів профілактики ГРВІ. Встановлено, що максимальна інактивація вірусу парагрипу відбувається при вологості повітря 80%, грипу - при вологості повітря 50%, респіраторно-синцитіального вірусу - при вологості повітря від 30% до 80%.

6.Проведення перед осінньо-зимовим сезоном загальнозміцнюючих курсів рослинними адаптогенами ( ехінацея, елеутерокок тощо ) і полівітамінами.

Важливо! Всі медикаменти повинні вживатись лише за призначенням лікаря у відповідності з віком та станом дитини. 

Допомога при отруєннях.

Отруєння — це група захворювань, викликаних впливом на організм отрут різного походження. При отруєнні, особливо невідомою токсичною речовиною, необхідно негайно викликати лікаря. До прибуття лікаря необхідно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома шляхами — через шлунком кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизисті оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

Якщо отрута (за винятком кислот чи лугів) потрапила у шлунково  кишковий тракт, потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок до появи чистих промивних вод. Для цього його примушують випити 1,5—2,0 л води ледь підфарбованої марганцевокислим калієм або води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку нош і а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Після цього дають суспензію активованого вугілля, яка має хороші адсопційні властивості. Кишечник очищається за допомогою сольового проносного — 20 г гіркої солі на 0,5 склянки води. Потім потерпілого зігрівають, дають йому багато чаю або кави, але не їжу.

У разі потрапляння отруйних газів або випарів у дихальні  шляхи потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, який утруднює дихання. При запамороченні чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт, при зупинці дихання — проводити штучне дихання.

При потраплянні отруйних речовин на шкіру необхідно негайно вимити ділянку тіла водою з милом. Якщо ці речовини мають до того ж агресивну дію, необхідно діяти, як зазначено при хімічних опіках

Отруєння харчовими продуктами.

Причина — вживання неякісних несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів. Заорювання, як правило, починається через 2—3 години після вживання неякісних продуктів, інколи — через 20—26 годин.
Ознаки: загальне нездужання, нудота, неодноразове блювання, біль у животі, головний біль, частий пронос, блідість, спрага, підвищення температури
до 38 - 40   °С, частий слабкий пульс, судоми. Блювання і пронос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Допомога — діяти, як при потраплянні отрути у шлунково-кишковий тракт.

З метою запобігання харчовим отруєнням не слід допускати вживання недоброякісних та не зовсім свіжих продуктів. Особливо обережно слід вживати консерви і в разі появи підозри на їх низьку якість (здуття кришки, банки, поганий запах, незвичайний колір тощо) не вживати їх. З метою запобігання отруєнням фальшивими спиртними напоями не слід купувати напої сумнівного виробництва, особливо у неорганізованих продавців.

Отруєння ліками, алкогольними та наркотичними речовинами.

Особливість першої допомоги полягає в тому, що потерпілого ні в якому разі не можна залишати самого, оскільки в нього можуть спостерігатися  порушення роботи центральної нервової системи — гальмування або збудження її параліч дихання, непритомність, клінічна смерть.

Отруєння кислотами та лугами — найбільше поширені серед ненавмисних отруєнь хімічними речовинами, які потрапили в орга­нізм через стравохід, особливо в побуті, у дітей.

Ознаки. Різкі болі в ротовій порожнині, стравоході та в шлунку, опік (на­бряк) слизистих, блювання з домішкою крові, труднощі під час ковтання. Іно­ді характерний запах з рота. Потерпілі часто збуджені, можливий набряк гор­тані з розвитком асфіксії, непритомність.

Допомога. Негайно видалити слину та слиз з рота потерпілого, загорнув­ши чайну ложку в марлю, серветку чи хустинку, протерти ротову порожнину. Промивати шлунок водою не можна, оскільки це може викликати блювання і призвести до потрапляння отрути у дихальні шляхи. Можна лише дати потерпі­лому 2-3 склянки води, щоб розбавити кислоту чи луг і зменшити тим самим їх агресивну дію. Не можна також нейтралізувати кислоту, що потрапила у шлу­нок, лугом і навпаки, оскільки при цьому утворюється велика кількість вугле­кислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та крово­течі. Якщо виникли ознаки задухи, проводять штучне дихання — краще спосо­бом «з рота в ніс», оскільки слизова оболонка рота потерпілого обпечена.

Отруєння оксидом вуглецю.

Причини — вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму. В крові блокується зв'язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перене­сення кров'ю від легень до тканин.

Ознаки — при легкому отруєнні — шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабкий пульс, короткочасна непритомність; при тяжкому отруєнні — нерухомість, судоми, погіршення зору, дихання, роботи серця, непритомність протягом годин і діб, клінічна смерть.

Допомога — діяти, як при потраплянні отрути у дихальні шляхи.

Надання першої допомоги при утопленні.

Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його. Рекомендується підпливати  до утопаючого ззаду, захопити його за голову і буксирувати до берега.  Є й інші способи буксирування, при яких потерпілого захоплюють за плечі або під руки. Головне — не дати змоги потопаючому схопити рятівника та паралізувати його дії. Доцільно витягувати потерпілого  за його одяг чи за волосся.

        Якщо підпливти до потопаючого ззаду неможливо, а він не контролює свої дії, чинить опір та намагається вхопитися за рятівника, потрібно пірнути під нього, захопити однією рукою під коліно, а долонею другої руки сильно штовхнути інше коліно спереду і повернути потопаючого до себе спиною. У крайніх випадках, коли потерпілий своїми діями створює загрозу життю  рятівника хапаючись за нього, потрібно негайно звільнитися від «обіймів» потопаючого. Якщо потопаючий захопив одночасно тулуб та руки рятівника спереду, необхідно завдати кулаком різкого удару в ділянку ребер потопаючого. Залежно від місця захвату можливі інші способи звільнення.

Залежно від того, наповнились легені потерпілого водою чи ні, розрізняють  два види утоплення - мокре і сухе. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплені.) При  рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5-25% усіх утоплень). Трапляються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, темперного шоку тощо. Утоплення може настати також при тривалому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і  губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду станом не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте  або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правим відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утепленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клим чин смерть триває 4—6 хвилин.

Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниці. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин.

Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та  піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину. Після цього потерпілого

перевертають обличчям догори  і починають робити оживлення.

 Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення, насамперед вжити заходів  до усунення емоційного стресу: зняти

мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні,його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

 Надання першої долікарської допомоги потерпілому.

 Призначення першої долікарської допомоги та загальні принципи її надання.

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок не­щасних випадків та НС, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допомогу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили доставку до медичного закладу. Своєчасно надана та правильно проведена перша долікар­ська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких усклад­нень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.

Перша долікарська допомога — це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися та­кими принципами: правильність, доцільність, швидкість, продума­ність, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило, наступної по­слідовності:

- усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, вине­сти із зараженої атмосфери чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води);

- оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість тра­вми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і по­слідовність заходів щодо його спасіння;

- виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, ім­мобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

- викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити захо­дів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

-  підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибут­тя медичного працівника, пам'ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Виконуючи перелічені вище дії, необхідно бути уважним і обереж­ним, щоб не заподіяти шкоду собі і не завдати додаткової травми потерпілому. Особливо це стосується тих випадків, коли потерпіло­го необхідно звільнити з-під дії електричного струму, з-під завалу винести з палаючого приміщення, при рятуванні утопленика. Якщо допомогу надають кілька осіб, деякі із зазначених вище дій можна виконувати паралельно.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини, загальні принципи надання першої долікарської допомоги і її прийоми сто­совно характеру отриманих потерпілим пошкоджень.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

- оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насам­перед той потребує;

- забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

- виконати штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс» та зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність;

- зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов'язки або пальцевим притискуванням судин;

- накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, від­мороженні, ушибі);

- іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому забої, термічному ураженні;

- надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утоплен-ні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості;

- використати підручні засоби при перенесенні, навантаженні і транспортуванні потерпілого;

- визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швид­кої допомоги чи попутним транспортом;

- користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Аптечка швидкої допомоги з набором медикаментів і засобів, мінімальний перелік яких наведено в табл., обов'язково повинна бути на всіх транспортних засобах, а також на підприємствах, в організаціях та установах чи їх підрозділах, особливо тих, де про­водяться небезпечні або шкідливі роботи. Такий набір медикамен­тів і засобів для надання долікарської допомоги бажано також мати вдома.

Медикаменти і засоби для надання першої долі карської допомоги

Примітки.

1.Розчин соди і борної кислоти передбачається тільки для робочих місць, де проводяться роботи з кислотами і лугами.

2.У цехах і лабораторіях, де не виключена можливість отруєння газами та шкідливими речовинами, склад аптечки повинен бути відповідно доповнений.

3.У набір для сумок першої допомоги не входять шини, гумовий пузир для льоду, склянка, чайна ложка, борна кислота і питна сода. Інші медикаменти комплектуються в кількості 50%, вказаних у списку.

4.На внутрішніх дверцятах аптечки слід чітко вказати, які медикаменти застосовуються при тих чи інших травмах (наприклад, при кровотечі з носа — 3% розчин перекису водню тощо).

На підприємствах з кількістю працівників понад 500 осіб повинен передбачатися фельдшерський пункт, понад 1200 осіб — лікарський медичний пункт. На підприємствах в місцях постійного чергування медичного персоналу, крім аптечки, повинні бути вивішені на вид­них місцях також плакати з правилами надання першої допомоги, виконання прийомів штучного дихання і зовнішнього масажу серця.

Для правильної організації надання першої допомоги на кожному підприємстві, в цехах, відділеннях або інших підрозділах повинні бути відповідальні особи за наявність і необхідний стан пристроїв і засобів для надання цієї допомоги, що зберігаються в аптечках  сумках першої допомоги, і за систематичне їх поповнення. Ці особи  також несуть відповідальність за передання аптечок і сумок по зміні з поміткою в спеціальному журналі. Керівник лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує дане підприємство, повинен організувати суворий щорічний контроль за додержанням правил перша долікарської допомоги, а також за станом і поповненням аптечок і сумок необхідними пристроями і засобами.

 Допомога потерпілому яка надається немедичними працівниками, повинна суворо обмежуватися певними її видами (заходами щодо оживлення при клінічній смерті, зупинкою кровотечі, перев'язкою рани, опіку чи відмороженої ділянки, виведенням з непритомного стану, іммобілізацією перелому, перенесенням і транспортуванням потерпілого тощо).