КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ "ПЕРЕЩЕПИНСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "БАРВІНОК" ПЕРЕЩЕПИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ"

 





Методична робота

Летняя линеечка разделитель

Завданням методичної служби є:

 

* Вивчення та розвиток педагогічної компетентності кожного вихователя,
* Стимулювання творчого потенціалу,
* Підвищення педагогічної культури вихователів;
* Вдосконалення педагогічної майстерності;
* Розвиток спеціальних умінь та навичок;
* Формування навичок самостійного аналізу власної педагогічної діяльності.

 

Базується на принципах методичної роботи:

 

• Педагогічна співпраця з вихователем
• Робота в режимі довіри, доброзичливості
• Творча атмосфера, стимулювання творчої активності
• Принцип допоміжно-регульованого контролю
• Надання вихователеві права вибору
• Системність методичних заходів
• Принцип “Я-повідомлень” у спілкуванні
• Щоденна допомога
• Випереджальний характер методичної роботи.

 

Виходячи з цілей методичної роботи і вимог до особистості та діяльності педагога намагаємось здійснювати роботу за такими напрямками методичної роботи:

 

- курси підвищення кваліфікації;
- науково-практичні семінари;
- розв'язання актуальних освітніх проблем в творчих групах;
- узагальнення досвіду робіт педагогів.

 

Методична робота з кадрами

 

* Підвищення рівня фахової майстерності педагогів
* Курсова перепідготовка
* Атестація педагогів
* Наставництво
* Педради
* Семінари
* Консультації
* Колективні перегляди
* Робота творчої групи

 

Навчання педагогів відбувається в інтерактивних формах спілкування, це:

 

- круглий стіл, диспут, консультації;
- інтерактивні лекції;
- навчальні тренінги;
- семінари, семінари-практикуми, науково-практичні семінари, семінари для педагогів спеціальних груп;
- вивчення структури та оснащення матеріального середовища;
- спостереження колективних форм діяльності дітей, індивідуальної самостійної роботи дітей, взаємовідвідування відкритих занять.

 
Методична робота
 
Зміст роботи Термін
1 Педради, консультації, колективні перегляди  
2 Старша група - "Книжковий вернісаж" Листопад
3 Середня група - "Червона калина - символ України" Грудень
4 ІІ молодша група - "Родинне дерево" Січень
5 Старша група - "Наша планета дитинства" Лютий
6 Середня група - "Світ тварин і птахів" Березень
7 ІІ молодша група - "Бабусина скриня" Квітень
 
Веселая улитка
 
Організація та зміст навчально – виховної роботи у ДНЗ

Зміст навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі Умка визначається Базовим компонентом дошкільної освіти відповідно до програми розвитку, навчання, виховання дітей "Я у Світі".
У навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу використовуються такі основні форми організації дітей: спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо. В залежності від віку дітей, педагогічної мети, матеріально-технічного забезпечення групи, професійної майстерності педагога вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами чи індивідуально
Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку є заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та
ін.). Тривалість заняття для дітей молодшого дошкільного віку - від 15 до 25 хвилин (5-6 групових занять на тиждень), старшого дошкільного віку - від 25 до 35 хвилин (7-8
групових занять на тиждень).
Під час складання розкладу занять необхідно враховувати їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачати раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них.
Організована навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня. В окремих випадках допускається проведення деяких занять у другій половині дня. Це може стосуватися занять з фізичної культури, образотворчої діяльності в групах дітей старшого дошкільного віку. Елементи навчальної діяльності включаються також до інших форм
роботи з дітьми в повсякденні ( ігри, самостійна діяльність, індивідуальна робота, спостереження, чергування тощо).
Організовуючи навчальну діяльність важливо систематично використовувати завдання із експериментально-дослідницької діяльності, проблемно-пошукові ситуації та інші методи і прийоми.
Слід поєднувати вербальні, наочні і практичні методи, відводити належне місце продуктивним видам діяльності, в яких дошкільник здатен до самовираження і самореалізації (малювання, ліплення, конструювання, художня праця), а також мовленнєвій, руховій, музичній діяльності. З урахуванням різного рівня інтелектуального розвитку, відмінностей у спрямованості пізнавальних інтересів окремих дітей доцільно диференціювати роботу з ними на заняттях та у повсякденному житті, об'єднуючи дітей у підгрупи та добираючи для кожної з них навчальний матеріал різного змісту, складності та відповідні методи і прийоми.
Треба пом'ятати, що провідною у дошкільному віці є ігрова діяльність, гра широко використовується у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу як самостійна форма роботи з дітьми та як ефективний засіб і метод розвитку, виховання і навчання в інших організаційних формах. Пріоритет надається творчим іграм (сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації та інсценівки, ігри з елементами праці та художньотворчої діяльності) та іграм з правилами (дидактичні, інтелектуальні, рухливі, хороводні тощо).
Переорієнтація навчально-виховного процесу в сучасному дошкільному навчальному закладі на розвиток дитячої особистості надає особливої ваги таким формам організації життєдіяльності дошкільника як його самостійна діяльність та індивідуальна робота з ним.
Самостійна діяльність дітей організується в усіх вікових групах щодня в першій та другій половині дня. Протягом дня поєднуються різні за змістовою направленістю її види (художня,
рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.) та поступово залучаються до участі в них всі діти даної групи. Зміст та рівень самостійної діяльності дітей залежать від їхнього
досвіду, запасу знань, умінь і навичок, рівня розвитку творчої уяви, самостійності, ініціативи, організаторських здібностей, а також від наявної матеріальної бази та якості педагогічного
керівництва. Організоване проведення цієї форми роботи забезпечується як безпосереднім, так і опосередкованим керівництвом з боку вихователя.
Індивідуальна робота з дітьми як самостійна організаційна форма проводиться з дітьми всіх вікових груп у вільні години (під час ранкового прийому, прогулянок тощо) в приміщеннях і на свіжому повітрі. Вона організується з метою активізації пасивних дітей, додаткових занять з окремими дітьми (новенькими, тими, що часто пропускають через хворобу, інші причини та гірше засвоюють програмовий матеріал під час фронтальної роботи).
Навчально-виховний процес в дошкільному закладі організовується у розвивальному середовищі, яке утворюється сукупністю природних, предметних, соціальних умов та простором власного "Я" дитини. Практичні зусилля педагогів по його створенню і використанню підпорядковуються інтересам дитини та лініям її розвитку у різних сферах життєдіяльності. Середовище збагачується за рахунок не лише кількісного накопичення, а й через покращення якісних параметрів: естетичності, гігієнічності, комфортності, функціональної
надійності та безпеки, відкритості до змін та динамічності, відповідності віковим та статевим особливостям дітей, проблемної насиченості тощо. Вихователі дбають про те, щоб діти вільно орієнтувалися у створеному середовищі, мали вільний доступ до всіх його складових, уміли самостійно діяти в ньому, додержуючись норм і правил перебування в різних осередках та користування матеріалами, обладнанням.
Пріоритетним питанням у вихованні дітей всіх вікових груп та діяльності дошкільного закладу залишається фізичне виховання. Його успіх залежить від правильної організації режиму дня, рухового, санітарно-гігієнічного режимів, всіх форм роботи з дітьми та інших чинників. Відмова від жорсткої регламентації в побудові режиму дня не дає право зловживати часом, відведеним на прогулянки, сон, харчування на користь занять та інших навчальних чи гурткових
видів діяльності. Руховий режим впродовж дня, тижня визначається комплексно, відповідно до віку дітей. Орієнтовна тривалість щоденної рухової активності малюків встановлюється в таких межах: молодший дошкільний вік - до 3 – 4 годин; старший дошкільний вік - до 4 - 5 годин. Оптимізація рухового режиму забезпечується шляхом проведення різноманітних рухливих, спортивних ігор, вправ, занять з фізичної культури, організації дитячого туризму, самостійної рухової діяльності тощо.
Особливого значення надається також оволодінню дітьми системою доступних знань про дотримання здорового способу життя, основ безпеки життєдіяльності. Уся робота з фізичного виховання має здійснюватися з урахуванням стану здоров'я, самопочуття, рівня фізичного розвитку та підготовленості дітей, реальних умов роботи дошкільного навчального закладу і його окремих груп, родинного виховання під постійним медико-педагогічним контролем.
Невід'ємна складова змісту навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі - розумове виховання. Для його здійснення застосовується як повсякденне життя дитини, так і спеціально організована навчальна діяльність у формі занять з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім світом і природою, навчання елементів грамоти і математики, на яких варто поєднувати пізнавально-розвивальну роботу з різних розділів програми. Важливо
активізувати мислення дітей, робити сприймання і засвоєння ними матеріалу свідомим, заохочувати дітей до постановки питань, висування гіпотез, пошуку самостійних рішень, перевірки їх правильності та інше. Арсенал дидактичних методів і прийомів слід розширити за рахунок розвивальних ігор і вправ, проблемних запитань, логічних задач, пошукових ситуацій, елементарних дослідів, систематичних спостережень, розв'язання ребусів, кросвордів тощо.
Варто застерегти від надмірної інтенсифікації розумового виховання, до якої останнім часом схиляються окремі педагоги і батьки, мотивуючи це необхідністю якісної підготовки дитини до
школи. Важливо посилити саме розвивальний і виховний аспекти розумового виховання, звернути увагу на формування мотивів пізнавальної діяльності, розвиток інтелектуальних почуттів.
Одним із важливих завдань розумового виховання дошкільників є формування початкових математичних знань і умінь, оволодіння рідною мовою і мовленням як найголовнішим засобом пізнання і специфічно людським способом спілкування залишається одним з першочергових завдань у роботі з дітьми упродовж дошкільного дитинства. Навчання мови та розвиток мовлення спрямовується на формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної, діамонологічної та комунікативної компетентності.
Мовленнєві заняття слід проводити інтегровано, комплексно розв'язуючи поставлені завдання. Здійснювати поступовий перехід від суто репродуктивних дій дітей (повторень, наслідувань зразка,
переказів тощо) до продуктивних, творчих, що забезпечить своєчасне опанування дітьми мовних явищ, сприятиме розвитку словесно-логічного мислення на порозі шкільного навчання.
Особливої уваги потребує організація комунікативної діяльності (спілкування з однолітками і дорослими один на один, в підгрупах, колективі); перед дітьми постають нові завдання спілкування у різноманітних життєвих ситуаціях як природних, так і штучно створюваних, імпровізованих.
Навчання дошкільників елементів писемного мовлення (письма і читання) теж має місце в навчально-виховному процесі, але не варто форсувати формування у дошкільників навичок власне письма і читання, адже це є головним завданням початкової школи. Більш
адекватними можливостям і потребам дошкільного віку є розвиток дрібної моторики кистей рук, координації рухів очей і рук, фонематичного слуху, ознайомлення із словом і реченням, складом і
звуком, буквами, навчання звукового аналізу і первинного поскладового злитого читання.
Естетичне виховання як таке, що сприяє розвитку природних нахилів, творчих здібностей, обдарувань, творчої уяви, фантазії також розглядається в контексті становлення дитячої особистості
напередодні шкільного життя. Реалізація його завдань відбувається на основі широкої інтеграції і пронизує весь педагогічний процес в дошкільному закладі, охоплюючи різні форми роботи з дітьми (заняття, самостійна художня діяльність, свята, розваги, гуртки). В цих формах комплексно використовуються твори музичного, театрального, літературного, образотворчого мистецтва в контексті загальнолюдської і національної культури.
Першочерговими завданнями морального розвитку дошкільників є пробудження гуманних почуттів особистості, формування морально-вольових якостей, ознайомлення із змістом і значенням моральних вимог, норм і правил поведінки, морально-етичними цінностями. Особливе значення надається громадянському вихованню з дошкільних років: прищепленню почуттів любові і поваги до рідних та близьких, інших людей, батьківської домівки, дитячого садка, свого села, міста, інтересу та пошани до державних символів (прапор, герб, гімн), історичної і культурної спадщини українського народу, гордості за його досягнення та бажання долучитися до громадсько-корисних справ і значущих суспільних подій.
Основним завданням трудового виховання дітей дошкільного віку, як складової морального становлення, є формування емоційної готовності до праці, елементарних умінь і навичок в різних видах праці, інтересу до світу праці дорослих людей. Важливим аспектом є індивідуальний та диференційований підходи до дитячої особистості (врахування інтересів, уподобань, здібностей, засвоєних умінь, особистісних симпатій при постановці трудових завдань, об'єднанні дітей в робочі підгрупи тощо) й моральна мотивація дитячої праці.
Одним з важливих питань залишається виховання екологічної культури у дошкільників. Його розв'язання здійснюється у таких напрямках: формування реалістичних уявлень про явища природи, елементів екологічного світорозуміння, розвиток позитивного емоційно-ціннісного, дбайливого ставлення до природного довкілля, прищеплення практичних вмінь доцільного природокористування.
Потребами сьогодення продиктована необхідність тісніше інтегрувати родинне і суспільне дошкільне виховання, зберегти пріоритет родинного виховання, активніше залучати родини до участі у навчально-виховному процесі дошкільного закладу, психолого-педагогічної і медичної самоосвіти. З цією метою проводяться батьківські збори, консультації, бесіди та дискусії, "круглі столи", тренінги, вікторини, дні відкритих дверей, перегляди батьками окремих форм роботи з дітьми, гуртки, застосовуються засоби наочної пропаганди (інформаційні бюлетені, батьківські куточки, тематичні стенди, фотовиставки та ін.), залучаються батьки до проведення свят, розваг, походів, екскурсій та ін. При виборі форм роботи дошкільного навчального закладу з родинами вихованців враховуються життєва компетенція, соціальний і освітній рівень батьків, батьківський досвід, матеріальні статки сімей, кількість дітей в сім'ях та їхня стать, віковий склад і повнота родин, домінуюча роль матері чи батька та інші фактори. Батьки виступають не як експерти чи спостерігачі роботи педагогів, а в ролі їхніх рівноправних партнерів і союзників. Стосунки з ними будуються на засадах відвертості, взаєморозуміння, гуманності.
Відповідальність за організацію та забезпечення належного змісту навчально-виховного процесу покладається на керівника і кожного члена трудового колективу дошкільного навчального закладу в межах їхніх посадових обов'язків.
 
 
Повноваження атестаційної комісії при дошкільному навчальному закладі

Голова атестаційної комісії:
• несе відповідальність за роботу атестаційної комісії;
• забезпечує дотримання основних принципів атестації педагогіч¬них та медичних працівників: демократизму, загальності, доступності та гласності;
• ознайомлює колектив з наказом про створення атестаційної комісії, атестацію педагогічних працівників, результати (підсумки) атестації педагогічних працівників у поточному навчальному році;
• ознайомлює педагогічних працівників з їх атестаційними листами (під розписку);
• забезпечує своєчасне проходження курсового підвищення кваліфі¬кації педагогічними працівниками дошкільного навчального закладу у 200_/200_ н. р.
Заступник атестаційної комісії:
• виконує повноваження голови атестаційної комісії у разі його відсутності.
Секретар атестаційної комісії:
• відповідає за правильність ведення документації з атестації, протоколів засідань атестаційної комісії, оформлення інформаційного куточка з атестації;
• забезпечує своєчасне надходження інформативних матеріалів з атестації до відповідного органу управління освіти;
• оформляє атестаційні листи у двох примірниках за формою.
Члени атестаційної комісії:
• забезпечують соціальний захист компетентної педагогічної праці;
• складають графік проведення атестації, протягом навчального року вивчають роботу педагогічних працівників, які атестуються;
• узагальнюють результати вивчення професійної діяльності, підвищення фахової компетентності педагогічних працівників до¬ шкільної ланки освіти;
• узагальнюють результати підвищення загальної культури педа¬гогічних працівників, володіння ними державною мовою в обсязі, необхідному для виконання професійних обов'язків, згідно з Консти¬туцією України (ст. 10) та із Законом України «Про мови»;
• забезпечують об'єктивність експертних оцінок, дотримання ос¬новних принципів атестації педагогічних працівників.
 
 
 
Смешной мальчик
 
Методика використання загадок в роботі з дітьми

За змістом загадки повинні відповідати завданням всебічного розвитку, містити виховну думку, відповідати віковим і психологічним особливостям дітей, бути доступною.
Основа для відгадування загадок — достатньо повні уявлення про предмети і явища, тому необхідно враховувати досвід дітей, як колективний, так і індивідуальний.
Загадка повинна мати повну і точну характеристику предмета або явища, опис типових ознак. Вона повинна бути цікавою, грамотною, образною, мати ігровий характер.
Для дітей молодшої групи характерне емоційне сприймання. В молодшому віці активно розвиваються увага, пам'ять, яка стає наочно-образною, формується уява. Завдяки цьому на основі словесного опису діти можуть створити образ предмета.
Тематика загадок обмежена невеликим життєвим досвідом дітей. Це загадки про іграшки, свійських тварин, деякі предмети домашнього вжитку, продукти харчування. Загадки можуть мати підказку.
Голодна — мукає, сита — жує, Всім дітям молоко дає.
(Корова)
Хто нам пісеньку таку
Весь час співа: «Ку-ку-рі-ку!»?
(Півник)
Зубів не має, а кусає.
(Кропива)
Довгий, зелений, Добрий солоний, Добрий і сирий. Хто він такий?
(Огірок)

Загадки для дітей молодшої групи повинні бути лаконічні, з яскравими характеристиками, конкретними образами, не повинні бути докладними.
У дітей молодшої групи ще малий життєвий досвід та не сформоване абстрактне мислення, тому часто вихователь сам дає відповідь на загадку. Бажано відгадку показати, використавши малюнки, іграшки тощо і обов'язково ще раз повторити текст загадки. Діти будуть запам'ятовувати загадку і наступного разу самі її відгадуватимуть.
Діти середнього дошкільного віку вміють виділяти в предметах різні якості і властивості (форму, колір, величину, матеріал, смак, запах, призначення та ін.), порівнювати предмети між собою.
Відповідно до програми виховання в дитячому садку, діти цього віку знайомляться з особливостями овочів, фруктів, характерними ознаками тварин, вчаться спостерігати явища природи, дізнаються про призначення предметів домашнього вжитку, транспорт.
Тематика загадок: свійські і дикі тварини, предмети домашнього вжитку, одяг, їжа, явища природи, засоби пересування.
Загадки можуть бути докладні, як роз¬повідь про предмет. Можна добирати загадки з простими порівняннями і прозорими метафорами.
Скатертина біла весь світ накрила.
(Сніг)
Колючий клубочок прибіг у садочок.
(їжак)
Подібні образні засоби зрозумілі дітям завдяки великій зовнішній подібності.
Дітям середньої групи вихователь інакше підносить загадку. Він її загадує, допомагає відгадати і разом з малюками з'ясовує, що саме підказало відгадку. Тексти загадок вивчаються з дітьми в другу половину дня під час індивідуальної роботи. На кінець середньої групи з дітьми можна проводити розваги на основі загадок.
Старші дошкільники знайомляться з живою і неживою природою, спостерігають за тваринами, птахами, комахами, їх поведінкою, способами життя. Вони слідкують за ростом і розвитком рослин, збирають плоди і насіння, відмічають зміни погоди.
У дітей поглиблюються знання про працю людей, знаряддя праці, про транспорт, техніку та її призначення.
Тематика загадок: тварини, птахи, риби, комахи, рослини, явища природи та їх закономірності, предмети вжитку, знаряддя праці, засоби пересування, зв'язку, інформації, спорт, людина, грамота, книга. Характеристика предмета може бути короткою, але одна з ознак має бути характерною:
Не гавкає, не кусає, А до хати не пускає.
(Замок)
Завжди у роті, а не проковтнеш.
(Язик)
Сам чорний, та не ворон, Є роги, та не бик, Шість ніг без копит.
(Рогатий жук)
Діти старшого дошкільного віку не просто відгадують загадку, а вже самі повинні пояснити, чому саме така відгадка. Діти можуть загадувати загадки один одному. Доцільно проводити «Вечори загадок», розваги з елементами змагання, літературні вікторини. Дітей навчають складати описи-загадки. Щоб опис-загадку інші діти змогли відгадати, вона повинна бути образною, яскравою, точною. А наявність у дітей необхідних вмінь, знань, навичок буде залежати від роботи вихователя з малюками і його творчого підходу до роботи з загадками.
Таким чином, при добиранні загадок для дітей дошкільного віку необхідно враховувати:
• відповідність тематики загадок виховним і освітнім завданням і життєвому досвіду дітей;
• повноту і конкретність характеристики предмету чи явища;

• доступність мови і ступені складності художнього образу;
• тип логічної задачі і характер розумової операції при відгадуванні

• Загадки широко використовують на заняттях, як складову частину і на спеціальних заняттях на загадування і відгадування загадок, в побутовій і ігровій діяльності.
Для закріплення знань про характерні ознаки предметів, їх призначення, способи використання загадки — незамінний засіб. Використання загадок на заняттях — один з важливих прийомів навчання. Вони входять до всіх занять з різних розділів програми.
Як правило, широко використовуються загадки на заняттях з розвитку мовлення дітей: під час спостережень, екскурсій, екскурсій-оглядів, бесід, розглядання картин, читання художніх творів, опису предметів, слухання радіо, під час дидактичних ігор.
Загадки використовують як прийом, який спонукає до засвоювання знань, необхідних для спостережень. Наприклад, в молодшій групі перед спостереженням за рибкою пропонується загадка:
Скляний будинок на вікні
З прозорою водою,
З камінням і піском на дні,
І з рибкою золотою.
(Акваріум)
Вихователь запитує: «Хто впізнав цей будинок? Як він називається? Чий це будинок? Хто в ньому живе? »
Після того діти уважно розглядають рибку і акваріум.
Загадки використовують не тільки на початку і в процесі спостережень. Їх можна використовувати як закінчення і узагальнення процесу спостереження.
Екскурсію до зоопарку можна закінчити загадкою:
Я кудись ходив із татом,
Звірів бачив там багато:
Мавпу, тигра, крокодила,
А птахів там різних – сила.
Слон водою нас облив.
Де я був, куди ходив?
(Зоопарк)
Екскурсію-огляд групової кімнати доцільно проводити з використанням загадок про предмети, які є в кімнаті. Початок заняття – розглядання предметів із запитаннями: «З чого зроблені предмети? Для чого вони потрібні? Чим вони схожі або відмінні?». Продовження заняття – загадування загадок про предмети (акваріум, годинник, книгу).
Дуже я потрібна всім –
І дорослим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
(Книга)
Завжди можу стати у нагоді,
Моїх вам порад не злічить.
І кажуть про мене в народі:
«Мовчить, а сто дурнів навчить».
(Книга)
Кінець заняття — гра-загадування загадок про предмети.
Перед розгляданням картини «Білки» дітям читають загадку:
Хвіст трубою, спритні ніжки —
Плиг із гілки на травичку!
Носить все вона горішки
В золоту свою скарбничку.
(Білка)
3 загадки можна почати бесіду про пори року:
Сніг на полях, лід на річках,
Хуга гуляє, коли це буває?
(Взимку)
Загадки про книжку, олівець, перо можна використати під час бесіди про школу для закріплення знань, уточнення уявлень про речі, потрібні учневі:
У коробці спочивають
Спритні, жовті, червоненькі,
На папері походили,
Кольори свої лишили.
Звуться палички оці
Кольорові... (олівці).

Снігові поля, чорні грачі,
Хочеш розумним бути – бери
та вчи.
(Книжка, букви)
Використовуються загадки під час розповідання, читання художніх творів. Наприклад, під час розповідання казки «Рукавичка» запитують у дітей, які вони знають загадки про тварин, що жили в рукавичці.
Можна загадувати загадки про героїв літературних творів, діафільмів, мультфільмів.
У старшому віці проводяться спеціальні заняття на загадування і відгадування загадок. їх може бути кілька видів, різноманітних за своєю структурою, найчастіше такі заняття проводяться у вигляді дидактичних ігор: «Назви квітку», «Хто тут живе?», «Магазин», «Зберемо посилку», «Відгадай».
Наприклад, гра «Добери відгадку». На великих картках написані загадки про час, а на невеличких смужках паперу — відгадки. Це може бути оформлено в малюнках. Діти читають (або запи¬тує вихователь) і добирають до загадки відгадку.
• Що іде, не рухаючи з місця?
(Час)
• Що то за штука, що день і ніч стука?
(Годинник)
• Чорна корова весь світ поборола.
(Ніч)
З метою навчити дітей самостійно складати загадки проводиться гра «Відгадай». Вихователь розкладає на столі картинки із зображенням добре знайомих предметів. Дитина бере кар¬тинку, не показуючи і не називаючи її, описує характерні ознаки предмета. Всі діти повинні відгадати предмет за описом.
Використовуються загадки і під час режимних процесів — в роздягальні, у ванні, спальні.
У роздягальні кімнаті під час одягання, або роздягання дітей можна загадати загадки про одяг та взуття.
Сплели хлівець на четверо
овець,
А на п'яту вівцю окремо.
(Рукавичка)
Під час умивання доцільно використовувати загадки про речі туалету:
Що за віконце чарівне,
Яке мені показує мене.
(Дзеркало)
Мию, мию без жалю,
Мию там, де брудно.
А купатись не люблю,
Бо від того худну.
(Мило)
У спальній кімнати, коли діти готуються до сну, або вдягаються після сну, можна використати загадку про постіль:
Не звір, а з ногами,
Не птах, а з пір'ям,
Не людина, а в одязі.
(Ліжко з подушкою і ковдрою)
Що з землі легко піднімеш,
Та далеко не закинеш?
(Пір'їна)
Під час чергування можна використовувати побутові загадки:
Має роги і ноги,
А держиться підлоги.
(Стіл)
Під одною шапкою
Чотири братики стоять.
(Стіл)
Таким чином, використання загадок дає змогу виховувати допитливу, вдумливу, творчу людину. Загадки збагачують знання дітей, перевіряють рівень інтелектуальної підготовки, вчать мислити, обґрунтовувати свої міркування.

 

 

СУЧАСНЕ ЗАНЯТТЯ: Формальні, змістові та структурні ознаки

Плюралізм поглядів на формальні, змістові та організаційно-методичні аспекти дошкільної освіти призводить подекуди не стільки до утвердження свободи і демократії, скільки певною мірою до розгубленості від потоку, точніше сказати броунівського руху, ідей, програм, підходів, теорій. Не можу не погодитися з думкою Катерини Крутій, висловленою в статті про діяльнісну модель заняття (ДВ, 2006, N9 7), що таке різночитання веде до хаосу в теорії і практиці дошкільної освіти.
У сучасних дошкільних закладах, як і в будь-якій сфері діяльності, працюють люди, різні за рівнем професійної самостійності, здатності до творчості. Є творці, "педагоги від Бога", особистісна та діяльнісна модель організації життєдіяльності яких не вписується в жодні стандарти. І це дуже добре, адже завдяки цьому створюється своєрідне розвивально-виховне середовище. Є велика армія сумлінних вихователів, які щиро відгукуються на інноваційні рухи, перебувають у постійному пошуку способів вдосконалення своєї роботи, але вони, на жаль, не завжди здатні критично проаналізувати сприйняту інформацію, тож можуть впроваджувати неякісні ідеї, свято вірячи в їхню довершеність. Багато в нас і молодих педагогів, яким не обійтися без слушних порад та рекомендацій. А зрештою, всім педагогам конче потрібні чіткі настанови й орієнтири в тому, що можна назвати організацією змісту навчання. Не можна дозволити, і в цьому я цілком згодна з пані Крутій, щоб кожен, хто забажає, переписував на свій манер дошкільну дидактику, своє незнання основних дидактичних категорій видавав за інновації. Можливо, на дошкільну дидактику тому й дивляться дещо зверхньо представники "великої науки", що ми дозволяємо собі плутанину в термінології, неточності в тлумаченні ключових понять, розумінні структурно-логічної організації освітнього процесу в дошкільному закладі.
Прийшов час і для того, щоб відповісти на гостро болюче питання: "Що ж є ДОБРЕ в сучасній дошкільній освіті?", бо в керівних органів, вихователів, дітей, батьків, теоретиків дошкільної педагогіки думки з цього приводу дуже різняться. Отже, життєво необхідно упорядкувати, унормувати, усунути розбіжності, що мають місце в нашій важливій справі.
Для цього, гадаємо, передусім слід визначитися щодо ключових понять, пов'язаних з організацією освітнього процесу в дошкільному закладі.
Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності було й лишається заняття, І саме це поняття багатьма трактується по-різному. Досить поширеним є підхід, за якого заняття сприймається як урок з формування знань — на зразок шкільного. Аргументуючи такий стан речей тим, що дітей треба готувати до школи з пелюшок, щоб у школі було легше (питання — кому?), вихователі, які обстоюють цю позицію, намагаються скрупульозно втілити у занятті всі ознаки шкільного уроку: жорстку дисципліну, монологізовану форму проведення ("Діти, закрийте роти, слухайте уважно МЕНЕ"), мінімум нерегламентованої фізичної, емоційної активності з боку дітей.
Існує також і підхід, що є крайньою протилежністю того, про який ішлося вище, — перетворення заняття на шоу, гру або іншу розвагу. Не будемо заперечувати — і такі заняття потрібні. Проте вони аж ніяк не можуть бути постійною формою організації пізнавальної діяльності дітей.
Таким чином, є необхідність розібратися передусім з термінологією. Що таке сучасне заняття в сучасному дошкільному закладі? Які види й типи занять описано в літературі та реально застосовуються на практиці?
Динамічні, тематичні, інтегровані, комбіновані, комплексні, сюжетні, сюжетно-ігрові, літературні, художні — ось неповний перелік занять, які згадуються у періодичній літературі. Спробуймо упорядкувати цей перелік та охарактеризувати основні види занять з різних позицій.
Передусім поглянемо на заняття з позиції спрямованості змісту. Традиційно у дошкільному закладі найпоширенішими були й лишаються односпрямовані заняття, зміст яких лежить у площині однієї галузі знань, а хід переважно обмежується одним видом діяльності, хоча можуть застосовуватися й кілька видів дій. Традиція використання односпрямованих, або предметних занять іде ще з початку двадцятого століття, коли для побудови навчально-виховного процесу в дошкільному закладі (суспільна система дошкільного виховання ще тільки складалася) застосовувався шкільний розпредме-чений підхід.
Предметне заняття має як сильні, так І слабкі сторони. Позитивним є те, що більшість предметних занять, які є, по суті, навчально-пізнавальними, дають можливість формувати в дошкільнят чітку систему уявлень, знань, певні вміння й навички у межах окремих освітніх галузей (математики, розвитку мовлення, ознайомлення з природою, образотворчої діяльності тощо). Для дошкільника, який лише починає ознайомлюватися зі світом, це необхідно. Водночас на предметних заняттях пріоритетною, на жаль, лишається навчально-дисциплінарна модель взаємодії, домінує пояснювально-ілюст-1 ративний метод навчання, що часто призводить до зни-Л ження пізнавального інтересу, формування в дошкільнят інтелектуального споживацтва. Предметні заняття розрізняють за провідною галуззю знань — мовленнєве, математичне, природознавче, валеологічне, музичне, фізкультурне тощо. Такі заняття супроводжуються вказівкою на певну тематику. Втім нерідко вихователі, вказавши тему предметного заняття, формулюючи його назву, роблять акцент не на змістовій його спрямованості (як от: Тості", "Будуємо дорогу", "Осінь-чарівни-ця", "Ти та я —дружна сім'я"), .а на провідному виді діяль-ності, наприклад, "Розповідання за картиною "Кішка з кошенятами", "Слухання української народної казки "Коза-дереза", "Переказ казки М.Коцюбинського "Про двох цапків" тощо, Але ж у такому разі ми інформуємо про те, чим займатимемося з дітьми на занятті, а не про те, в якій галузі прагнемо дітей зорієнтувати, досягти цілісності уявлень. Іноді вихователі формулюють такі назви занять, які більше годилися б для назви методичного семінару, батьківської конференції тощо, наприклад: "Використання народно-прикладного мистецтва в естетичному вихованні дітей". У таких випадках очевидно, що вихователі забули, для кого та в ім'я чого проводиться таке заняття.
Зауважимо: предметне заняття може бути тематичним, коли всі завдання, що їх педагог планує розв'язати, підпорядковані розкриттю певної теми засобами конкретної діяльності, наприклад заняття з формування елементарних математичних уявлень на тему "На гостині у ведмедів" {за мотивами казки "Три ведмеді"), в ході якого через різні складові математичної галузі (форма, величина, лічба, просторове орієнтування) буде реалізовано тему гостювання. Проте предметне заняття може І не бути тематичним. Більшість повсякденних занять, які найчастіше проводять вихователі, є саме такими. Всі зусилля вихователів і дітей спарямовані на реалізацію програмових завдань, які нерідко характеризуються дуже слабкою прив'язкою до життя.
Сучасна дидактика оголосила провідним принципом організації освітнього процесу принцип інтеграції, реалізація якого дає змогу забезпечити системність знань дітей. Відтак паралельно з предметними проводяться різноспрямовані, або міжпредметні заняття, зміст яких об'єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи можна віднести інтегровані та комплексні заняття, їхню специфіку можна краще збагнути в зіставленні з односпрямованим заняттям.
На предметному занятті вихователь, як правило, розв'язує низку завдань, пов'язаних із засвоєнням однієї галузі знань. Перевага інтегрованого заняття полягає у можливості формування, як ми вже зазначали, системних знань, оскільки в ході його задію-ються елементи знань з різних галузей. Оскільки в інтегрованому заняті поєднуються різні види діяльності та розширюється інформаційне поле, воно триваліше в часі за традиційне предметне заняття. Так, у старшій групі його тривалість може становити 40-45 хвилин. При цьому різноманітність способів навчання, регулярна зміна видів діяльності, емоційна насиченість заняття дають змогу зберегти високий рівень працездатності дітей і педагога. Сигналом до закінчення заняття є зниження пізнавальної активності дітей, поява перших ознак втоми.
Інтегроване та комплексне заняття передбачають, як уже зазначалося, об'єднання знань з різних галузей та різних видів діяльності, що є природніщим для синкретичної природи дошкільника, проте в кожному разі об'єднання відбувається по-різному: з проникненням елементів однієї діяльності в Іншу, коли межі такого об'єднання розмиті.
Інтегрованим є заняття, спрямоване на розкриття цілісної сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що об'єднуються в широкому інформаційно-предметному полі заняття.
Комплексне заняття ми визначаємо як таке, що спрямоване на різнобічне розкриття сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну.
Якщо на інтегрованому занятті майже неможливо, принаймні дуже важко, відокремити одну сферу знань від іншої {спробуйте відокремити математичну компоненту від природознавчої та образотворчої, коли дитина викладає із семи паличок будиночок для жирафи чи солов'я. Ця діяльність характеризується цілісністю).
У комплексному занятті одна діяльність змінює іншу, і цей перехід відчутний: помалювали, тепер пограємо, а потім послухаємо казку, Комплексне заняття нагадує листковий пиріг, в якому кожен з шарів лишається відокремленим. Зауважимо: якщо предметне заняття може і не бути тематичним, а лише спрямованим на розв'язання певного ряду навчальних завдань, то інтегроване і комплексне заняття нетематичними бути не можуть! Інтегроване чи комплексне заняття обов'язково тематичне, оскільки тема в такому занятті є стрижнем, ключовою ідеєю, віссю, навколо якої об'єднуються різні види діяльності та різні галузі знань. Переконані: правильно визначена тема заняття, Інтегрованого чи предметного, приводить до загального смислоутворю-вального ефекту, підносить мислення дітей на більш високий рівень, допомагає їм усвідомити взаємопов'яза-ність предметів і явищ.
Ми розглянули види занять за спрямованістю змісту, проте не менш важливо охарактеризувати їх за дидактичними цілями. Адаптуючи класичну модель класифікації за дидактичними цілями, виокремимо заняття з формування нових знань, заняття із закріплення раніше засвоєних знань та заняття з контролю якості засвоєння знань, умінь, навичок, які в дошкільній дидактиці традиційно називають підсумковими.
До групи занять з формування нових знань належать односпрямовані, тобто предметні заняття.
Ми вже говорили про їхню націленість на розв'язання конкретних навчальних, розвивальних завдань, на формування нових умінь, ознайомлення з новою для дітей інформацією. За характером діяльності це можуть бути навчально-ігрове чи навчально-пізнавальне заняття.
Навчально-ігровим вважається заняття, в якому для реалізації навчальних завдань активно застосовують елементи гри. В основу такого заняття можуть бути покладені ігровий чи літературний сюжет, в який уплетено різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, через які вихователь повідомляє дітей про невідоме чи маловідоме. Ігрові заняття переважно використовують у роботі з молодшими дошкільнятами, хоч вони дуже подобаються і старшим дітям.
Навчально-пізнавальне заняття за характером діяльності наближене до урочного типу. Аналіз теорії і практики сучасної дошкільної освіти дає змогу узагальнити досвід проведення навчально-пізнавальних занять та виокремити заняття, побудовані на основі застосування дидактичного матеріалу (наприклад, дидактична гра; заняття із застосуванням дидактичної наочності), на основі художнього тексту {за мотивами казки, на матеріалі ігрового вірша тощо) та з елементами експериментування.
Важливим завданням дошкільної освіти є формування в дітей здатності та готовності до самостійної пізнавальної діяльності під керівництвом педагога. Найсприятливішими для цього є різноспрямовані заняття: інтегровані та комплексні. Щоб дитина почувалася впевненіше, була активнішою, виявляла пізнавальний інтерес у ході заняття, в неї має бути певна база сформованих раніше знань, уявлень, умінь, які допоможуть їй установлювати нові взаємозв'язки, обирати з власного арсеналу найдоцільніші способи дій. Правильно побудоване інтегроване чи комплексне заняття має величезний розвивальний ефект, що зумовлено насамперед тим, що вихователь відступає на задній план, виконуючи функції диригента і даючи дітям, таким чином, можливість проявляти самостійність у прийнятті рішення, відповіді на "хитре" запитання, вмілість, реактивність мислення тощо.
Для прикладу наведемо стислий план проведення інтегрованого заняття на тему "Яблуко", мета якого — допомогти дітям усвідомити функції чуттєвого сприймання у становленні цілісного образу предмета чи об'єкта; опанувати способи символізації думки.
Змістова частина заняття організується за допомогою карти інтелектуальних дій, яка наочно демонструє дітям цілісну картину пізнавальних дій навколо яблука. Слід уточнити, що вихователь не просто демонструє готову карту, вона створюється на очах у дітей за їх активної участі.
Вихователь пояснює дітям, що за допомогою органів чуттів можна здобути різноманітні знання та відчуття про будь-який предмет.
Щоб визначити форму, величину, колір, кількість предметів у дітей принаймні мають бути первинні уявлення про названі характеристики предметів, хоча б елементарні уміння обстежувати, а також певний досвід дослідної діяльності. Об'єднані в пари, трійки, діти під керівництвом вихователя символічно позначають різні якості та властивості яблука, попередньо обговоривши, як вони це робитимуть.
Для такої під-групової роботи їм потрібен хоча б якийсь досвід соціальної взаємодії, вміння будувати діалог, обстоювати свої думки, ініціювати власні дії тощо. Пізніше ми повернемося до цього заняття, а, резюмуючи сказане, знову підкреслимо думку про те, що інтегровані та комплексні заняття спрямовані переважно на уточнення, закріплення, збагачення сформованих раніше знань, умінь, досвіду пізнавальної діяльності.
До занять другої групи — на закріплення раніше сформованих знань — належать навчально-пізнавальні заняття. Зміст одного з них ми розібрали. Сюжетно-ігрові заняття характеризує наявність єдиної сюжетної лінії, яка є стрижнем усього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представлені театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними іграми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь-якого літературного чи фольклорного твору, наприклад за мотивами української казки "Рукавичка".
Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на якій вміщують повідомлення про різні знахідки (можна почати з тієї самої рукавички). Оголошення на дошці можуть супроводжуватися малюнками, розрахунками (вказівками щодо кількості, розміру, форми тощо). Педагог спонукає до розігрування діалогових ситуацій (розмова по телефону, зустріч, допомога тощо). Змістова спрямованість сюжету заняття може визначатися будь-якою життєвою ситуацією, наприклад: відвідування крамниці (ярмарку, виставки, базару), святкування дня народження, мандрівка, організація роботи ательє, служби порятунку, бюро знахідок, підготовка циркової вистави тощо. Цей вид заняття має свої характерні особливості. По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання розв'язуються в процесі розгортання сюжету, під час гри, тобто приховані від дітей, що дає змогу забезпечити високий рівень пізнавальної активності та інтересу протягом усього заняття. По-друге, характерною є логічна структура, що включає вступну частину — входження в сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподіл обов'язків та ролей; основну частину — власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; та заключну частину, в якій обов'язковим елементом є післядія: обговорення підсумків гри, складання карти, запис витрат, створення пам'ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосування різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконання завдань не регламентовані жорстко, як у сценарному шоу-занятті. Сюжетне заняття потребує облаштування середовища відповідно до задуму.
Воно відбиває величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, що не розрахована лише на зовнішнє враження. Сюжетне заняття має величезний розвивальний ефект й водночас дарує дітям радість від спілкування, змістоутворювальної взаємодії. Проте вихователь не може планувати такі заходи надто часто.
Ігрове заняття також має свою специфіку. Передусім зазначимо, що, незважаючи на безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як формі навчання дошкільнят, більшість вихователів, коли йдеться про використання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури — задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру розв'язанню суто навчальних завдань. І тоді ігрове заняття стає просто заняттям з використанням ігрових елементів. Заняття-гру можна побудувати на основі певного сюжету — ігрового. Окрім ігрового сюжету, Ке заняття повинно мати всі інші ознаки гри: ігрові ролі, рові правила, ігрові дії, підбиття підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра має тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи інших способів дії, закріплюють, уточнюють чи розширюють здобуті раніше знання. Якщо в сюжетному занятті вихователь є ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль — диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет. Він також може бути одним із її учасників. Так, на занятті "Збираємося на острів", вихователь, спонукаючи дітей до обговорення в першій частині гри списку необхідних речей, не заперечував проти пропонованих дітьми речей, які в ситуації життя на острові були очевидно зайвими (холодильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою та ін.). Пізніше, на наступних етапах гри, діти самі починали це розуміти та виправляли свої помилки.
До третьої групи занять, спрямованих на здійснення контрольно-оцінної діяльності, належать заняття-змагання, заняття-шоу та ігрові заняття. Коротко прокоментуємо кожний вид. Заняття-змагання не обов'язково має бути спортивного характеру. Це можуть бути інтелектуальні змагання — турнір знавців чи вікторина з будь-якої галузі знань; художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, з огляду на психологічні особливості дошкільнят, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дітей, причому має домінувати саме процес презентації досягнень, а не її порівняння.
Останнім часом у дитячих садках набули особливої популярності заняття-шоу як вид підсумкового, показового заняття. Цей вид занять легко розпізнати навіть уже за його планом, який нагадує сценарій, наприклад; ведуча, баба Палажка, дідусь, Весна, перша дитина, друга дитина, грибок-мухомор, лісовик і т. д. Для кожного визначено слова, які треба сказати вчасно, щоб витримати загальну сюжетну лінію. Це заняття для гостей, для глядачів. Відтак непередбачені дії дітей та інших учасників шоу не схвалюються, отже, творчість відразу гаситься, випадковості виключаються. Кожному відведено своє місце й роль від початку до кінця. Це заняття можна віднести до розряду розваг, оскільки воно насичене різноманітними сюрпризними моментами, концертними номерами. Інколи в намаганні вразити глядачів педагоги втрачають почуття міри, вносячи в заняття елементи дорослої культури. Це справді подобається дітям, от тільки розвивальний ефект такого заняття надто низький, та й часу і сил на його підготовку витрачається забагато. Заняття-шоу доречно організовувати під час презентації досвіду роботи, проте, на жаль, саме цей вид занять більшість вихователів обирає для відкритих показів, адже тут на першому плані — сам педагог (його артистичні здібності, майстерність, зовнішня привабливість тощо), а не діти. Переваги такого заняття полягають у тому, що діти отримують яскраві емоційні, можливо навіть естетичні враження. Недоліки — у тому, що мовленнєва, інтелектуальна активність дітей на такому занятті не передбачається, отже про його розвивальний ефект говорити не доводиться. Такі заняття потребують також тривалої підготовки та виснажливих репетицій, фізичних та матеріальних укладень, отже, реально не можуть проводитися часто.
Вважаємо за необхідне охарактеризувати сучасне заняття за такою ознакою, як доцільність способу організації дітей. За класифікацією, викладеною в статті К.Крутій, заняття за способом організації розподіляються на групові чи супергрупові, тобто з усією групою дітей {традиційно такі заняття називаються фронтальними), підгрупові (кількість дітей — від 8 до 15), у сучасних умовах це переважно з половиною групи; індивідуально-підгрупові (від 4 до 8 дітей) та індивідуальні (від 1 до 4 дітей). Співвіднесемо розглянуті вище види занять із запропонованою класифікацією, звернувшись до такої схеми.
Враховуючи вимоги до планування та організації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах, кількість загальногрупових занять має бути значно зменшена. У традиційній практиці роботи згідно з так званою сіткою занять у старших групах їх не менше, ніж три-чотири(!) на день. Вважаємо, що протягом дня досить спланувати й правильно провести одне групове заняття, одне — підгрупове та одне індивідуальне.
Найдоцільніший спосіб організації інтегрованого чи комплексного заняття — загальногруповий, оскільки вихователь застосовує різні види діяльності, що змінюють один одний, використовує різноманітні засоби, що робить його результативним, та й за емоційною насиченістю таке заняття майже неможливо повторити двічі.
Що стосується предметних, односпрямованих занять, то їх, з огляду на дані психологічних, медичних і педагогічних досліджень, які свідчать про низький рівень розвитку психічних процесів у значного числа дошкільнят, несформованість з різних причин навичок навчальної діяльності, характерну для багатьох дітей гіперактивність, доцільніше проводити навчально-пізнавальне заняття підгрупами, оскільки вихователеві легше організувати індивідуальну роботу з невеликою кількістю дітей: надати їм допомогу, скоригувати власні дії.
Що стосується індивідуальних занять, то значна кількість вихователів змішують поняття індивідуальна робота та індивідуальне заняття. Індивідуальна робота, по суті, є реактивною дією на кожний окремий професійний випадок, яких під час робочого дня трапляється без ліку і які потребують адекватного реагування (Василько не вимовляє звук "К", Марійку слід навчити ініціювати свої дії, пропонувати себе як ігрового партнера, Олега — вправляти в стримуванні агресивних проявів тощо). На відміну від неї індивідуальне заняття можна визначити як сплановану дію, важливий елемент системи навчання, що є незмінним для усіх дітей групи. Його відрізняє більша свобода у виборі часових та просторових меж, тобто індивідуальне заняття може проводитись у будь-який, зручний для вихователя і дітей час (прийом, прогулянка, самостійна діяльність, вечірній час), що дає можливість максимально враховувати Індивідуальні особливості та потреби кожної дитини (для "совенят", наприклад, індивідуальні заняття доцільніше проводити в другій половині дня).
Ми схарактеризували найпоширеніші види занять. У методичній літературі їх представлено значно більше, що, з одного боку, свідчить про творче ставлення теоретиків та практиків до форм організації навчальної діяльності дошкільнят, з другого — вносить плутанину в свідомість вихователів, ускладнює впровадження принципу інтеграції.
У процесі підготовки третьої частини книги про сучасне заняття в дошкільних закладах, над якою зараз працюємо, ми представили конспекти інтегрованих занять, проведених вихователями різних областей України. Отже, мали можливість зробити реальний зріз не лише змісту, а й оформлення конспектів занять, що є також важливим чинником при визначенні професійної культури сучасного педагога. Коротко охарактеризуємо найпоширеніші, на наш погляд, форми запису конспектів занять.
Запис заняття, парадний конспект, план-конспект. Кожного дня вихователі записують у робочий щоденник конспект робочого заняття. Час від часу кожний педагог готує для відкритого показу парадний конспект. Інколи у педагогічній пресі можна зустріти не конспект, а саме запис заняття. Чим відрізняються ці варіанти оформлення змісту педагогічної роботи на заняттях?
Давайте розберемося.
Почнемо з того, для чого вихователеві потрібний конспект. Це — орієнтир у побудові навчального процесу. В конспекті педагог намічає основні моменти заняття, що допомагає тримати загальну логічну лінію. Водночас вихователь, проводячи заняття, не має можливості весь час працювати з текстом конспекту — тільки може зазирнути в нього, щоб не порушити темп, ритм заняття. Отже, робочий конспект має бути коротким, чітким, без зайвої деталізації, адже це робочий документ, план. Водночас!
План-конспект має бути і достатньо конкретним, щоб будь-хто інший (у ситуації заміни) міг відтворити задум вихователя.
Запис заняття полягає в детальному прописуванні всіх слів, які вихователь збирається сказати дітям. Більше того, багато хто з вихователів записує також відповіді дітей, які ще не прозвучали (Марійка: ..., Сашко: ...). Запис заняття є дуже об'ємним, громіздким і забирає в педагога багато часу й зусиль. Але прикро навіть не те, що робиться зайва робота, а те, що вихователь, який підготував конспект у формі детального запису, вже не бажає від нього відступати: реальні ситуації на занятті, що не були передбачені, замовчує, проблемних моментів уникає, дітей а їхньою незапланованою активністю, не чує. Тобто всіма силами намагається зберегти задумане у незмінному вигляді. А це означає, що розвивальний ефект такого, навіть ретельно підготовленого, заняття — мінімальний.
Іноді виникає необхідність представити розгорнутий, так би мовити парадний, конспект заняття — відкритий перегляд роботи вихователя, творчий звіт, семінар, батьківська конференція, публікація конспекту в пресі тощо, Зрозуміло, що підготовка самого такого заняття та й запис його конспекту потребує більшої уваги, оскільки читачі або слухачі мають скласти уявлення про те, яку роботу провів вихователь, на якому етапі навчання проводиться дане заняття, про міру підготовленості дітей. Тож у структурі конспекту обов'язковими є такі компоненти: тема заняття, його категоріальні ознаки {у цій статті ми про них уже говорили), програмовий зміст (мета), матеріал до заняття (роздатковий, демонстраційний), попередня підготовка вихователя та дітей, хід заняття. Щодо запису ходу заняття, то зазначимо: спільною для всіх випадків є вимога єдиного стилю викладу (вихователь пропонує..., педагог проводить..., діти виконують, тощо) або якось по-іншому. На відміну від плану-конспекту, в якому зазначаються лише ключові моменти заняття, у парадному конспекті звернення вихователя, пояснення, сюрпризні моменти, розповіді, Інструкції тощо, — все розписується майже дослівно. Адже в методиці відкрите заняття розглядається як форма підвищення кваліфікації педагогів, тож конспект має бути докладним.
Отже, сподіваємося, що наші міркування щодо сучасного заняття в дошкільному закладі, допоможуть вихователям підвищити свою професійну майстерність, упорядкувати фахові знання, зробити роботу різноманітною, що, безумовно, піде на користь освітньо-виховній роботі в дошкільному закладі.

 

 

 

ПІДГОТОВКА СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА ДО РОБОТИ В УМОВАХ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

(форми методичної роботи) Сьогодні ми стоїмо на порозі знайомства, вивчення й активного впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», що має вийти за кілька місяців. На неї чекає той педагог, який останні десятиліття послуговувався типовими за суттю та подібними за структурою програмами. Останнім часом різні форми методичної роботи активно насичуються змістом щодо виокремлення пріоритетів процесу розвитку дошкільної освіти, актуалізації напрямів її модернізації, центрування завдань на проблемах особистості дитини. Проте окремі публікації, матеріали науково-практичних конференцій представляють педагогам нову програму як незвичну, відмінну від попередніх, оригінальну за концепцією, формою, структуруванням. Тому педагог, на нашу думку, гостро потребує таких різноманітних систематичних, організованих форм методичної роботи, які б допомогли йому без остраху, а з зацікавленістю, без примусу, а з готовністю, неупереджено і з надією взяти до рук незнайому програму та з часом зробити її своєю настільною книгою.

 

 

 

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКІВ.МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У дитини 3—4 років є два джерела ігрової мети.
Перше джерело — дії дорослого, які викликають у маляти інтерес, привертають його увагу й спонукають до схожих дій.
Друге джерело — це мета, яка спеціально ставиться перед ним дорослим.
Як же спонукати дитину до того, щоб вона зрозуміла і прийняла поставлену перед ним дорослим нову мету й почала самостійно реалізовувати її?
Сучасна дошкільна педагогіка зважає на те, що таким побудником є готовність маляти наслідувати дорослих. У період раннього віку дорослий для дитини є посередником між навколишнім світом і самою дитиною.
Наприклад, спостерігаючи за тим, як ви годуєте ляльку, маля може захотіти зробити те ж саме. Однак результат буде залежати від того, наскільки дитині сподобаються саме ці ігрові дії й наскільки вона захоче повторити їх у своїй грі.
Так, Н. Ф. Тарловська пропонує такий шлях організації гри, при якому основним побудником дитини до дії є не наслідування дорослому, а спілкування з ним.
Як перший крок на цьому шляху, вона пропонує робити ігрову дію щодо самої дитини, а не іграшки: не насправді погодувати маля, вимити йому руки, виміряти температуру, покатати на машинці тощо.
Другим кроком на цьому шляху є зміна ролей. Тепер вихователь пропо¬нує дітям самим здійснювати ті ж самі ігрові дії щодо дорослого. Основне завдання вихователя полягає в тому, щоб ігрові дії, які здійснюють діти щодо педагога, приносили їм максимум задоволення, дозволяли пережити почуття успіху, радості, задоволення.
Під час формуванні цілеспрямованої діяльності в грі необхідно буде розв'язати чотири основні завдання:
• знайомити дітей із розмаїтістю ігрової мети;
• спонукати самостійно ставити ігрову мету й у такий спосіб виявляти ігрову ініціативу;
• поступово підводити дітей до самостійного пошуку засобів і способів досягнення мети;
• практикувати ігри, в яких не одна мета, а декілька. От декілька порад:

1. Не намагайтеся часто використовувати в грі нові іграшки — краще покажіть дитині, як можна по-різному використати ті самі.
2. Граючи з дітьми, необхідно враховувати їхні інтереси й переваги. У грі завжди вирішальне слово повинне бути за дитиною.

3. Дитина вас прийме як партнера, якщо ви будете щиро й шанобливо враховувати її ігрові можливості та ставитися до них з повагою.
4. Чим багатший діапазон ігрової мети, тим вільніше діє відповідно до них дитина, тим цікавіше буде для неї гра.
В організації методичної роботи виділяють групові та індивідуальні форми. До групових належать педагогічні ради, семінари, практикуми, консультації, методичні виставки, взаємовідвідування, творчі мікрогрупи, школи педагогів, брифінги, дискусії тощо. Індивідуальні форми — це самоосвіта, консультації, співбесіди, стажування, наставництво тощо.
І в першій, і в другій групах щодо методичної роботи зустрічається та сама форма — консультації. Загальним під час проведення групових й індивідуальних консультацій (як і консультації для батьків) є те, що вони проводяться, головним чином, для тих, хто їх потребує. Мета консультації — навчити застосовувати теоретичні знання на практиці, розкривати недоліки, допомагати їхньому усуненню.
Консультації в практиці дошкільної установи є найвідомішою й розповсюдженою формою методичної роботи. Систематичне проведення консультацій на базі дошкільного закладу допомагає педагогам постійно вдосконалювати свої знання, розширювати й поглиблювати їх, сприяюти подоланню утруднень.
Планує консультації методист. їхній зміст залежить:
• від річних завдань, які має установа;
• від інтересів педагогів;
• від труднощів, які відчувають педагоги в роботі.
Методист не тільки планує, але часто й сам проводить консультації. Він знайомить педагогів з останніми досягненнями науки, з різними інноваційними матеріалами, літературою, з новими методами й прийомами роботи. Також до проведення консультацій методист залучає досвідчених і компетентних педагогів, що володіють певним запасом знань, умінь, здатних поділитися своїм досвідом роботи з колегами.
Планові консультації фіксуються в річному плані й проводяться чітко за планом, вони, як правило, тривалі за часом. На груповій плановій консультації, що ставить своєю метою познайомити вихователів з певними новітніми досягненнями, як правило, розглядається одне питання. Якщо мета консультації — уточнення, закріплення знань педагогів, то можна розглянути й декілька питань. Після проведення консультацій для методиста важливо проконтролювати, як засвоїли їхній зміст вихователі і як вони застосували нові знання на практиці. Групові консультації вимагають ретельної підготовки, продумування, відбору необхідного матеріалу. У цьому випадку методист накреслює питання, продумує конкретні поради й рекомендації вихователям, добираючи методичну літературу, робить висновок щодо обговорюваного питання з використанням переконливих прикладів. Тому їх не

рекомендується проводити часто. Кількість їх визначається складом вихователів, станом навчально-виховної роботи, за необхідності в плані зазначаються зміни.
Індивідуальні консультації не плануються. Вони здійснюються за необхідності. Ця форма методичної роботи є найбільш важкою, тому що не можна вгадати, з якими труднощами й питаннями може звернутися вихователь. Психологічне консультування припускає обговорення проблем, з якими зіштовхується педагог у процесі виховання й навчання дитини. Проводиться пошук рішень позначених питань із опорою на теоретичні знання й практичний досвід.
 
 
 
Керівництво сюжетно-рольовими іграми

Поняття «керівництво» у психолого-управлінській літературі — це процес налагодження керівником (вихователем) міжособистісних стосунків з підлеглими (дітьми), здійснення на них особистісного впливу для досягнення управлінських цілей.
Є два погляди на природу стилю керівництва:
1. Керівництво як вияв індивідуально-психологічних, особистісних характеристик керівника (вихователя).
2. Як результат взаємодії спільної діяльності керівника (вихователя) з колективом (групою дітей).
Стиль керівництва характеризують:
• рівень значущості для керівника (вихователя) спільної діяльності з колективом (групою дітей);
• міра орієнтації керівника на налагодження міжособистісних стосунків у колективі, формування колективу;
• тип спілкування керівника (вихователя) з підлеглими (дітьми);
• ступінь урахування у процесі керівництва індивідуально-психологічних особливостей дітей;
• провідні методи керівництва.
Від того, які з цих компонентів стають домінантними, і залежить унікальна й неповторна система методів, способів і прийомів керівництва, притаманна конкретному керівнику (вихователю).
Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці. Здійснюється у двох основних напрямках:
1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забезпечення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розвитку дитячої гри:
- спостереження;
- цільові прогулянки;
- екскурсії;
- бесіди;
- читання художньої літератури;
- перегляд кіно (відео-, діафільмів);
- заняття (особливо-мовленнєві);
- розгляд ілюстрацій (фото, картин);
- ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх ви¬користання;
- організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч);
- ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі);
- зображувальна діяльність;
- ігри-імітації;
- уявні «телефонні розмови»;
- придумування історій (для плануваннягри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»);
- «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»).
2. Пряме керівництво (з втручанням у гру).
Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми від¬повідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розви¬ток дітей у процесі гри — це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в Ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, яки виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі.
Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимушено епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосередкований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність І самостійність дітей.
Отже:
1. Вихователь — носій ігрових умінь {орієнтовно в молодшому дошкільному віці) передбачає активну участь вихователя у грі, сприяє сталості ігрового задуму.
Завдання — навчити гратись:
вихователь — виконавець головної ролі;
• показ ігрових дій;
• опис сюжету або персонажу (наприклад, хворої ляльки);
• розмірковування вихователя (наприклад, про причини хвороби ляльки);
• вправляння дитини в ігрових діях;
• вправляння в ігрових діях у нових ситуаціях;
• звернення персонажу до дітей;
• запитання до дитини, до персонажу;
• проблемні ігрові ситуації.
До плану:
«З метою збагачення ігрового задуму...»
«З метою об'єднання дітей спільною грою взяти на себе роль...»
Для розвитку сюжетно-рольової гри «Лікарня» запропонувати дітям обіграти проблемні ситуації («У ведмедика темпе¬ратура», «Зайчик зламав ніжку»).
Для збагачення ігрового задуму по¬казати дітям нові ігрові дії («Швидка везе до лікарні, «Хворого несуть на носилках»).
У молодших групах переважно через індивідуальні форми роботи.
2. Вихователь — партнер і помічник у грі (орієнтовно середній і старший до¬шкільний вік).
Завдання — збагачення змісту ігор, формування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнером:
- безпосередня участь у грі (переважно другорядні ролі);
- запитання;
- пропозиція теми гри;
- порада в ігровій формі;
- бесіда з дітьми перед початком гри (допомога розпочати гру);
- бесіда про розподіл ролей;
- бесіда про те, що має відбутись (допомога у плануванні гри);
- нагадування про те, що спостерігали;
- підказка перебігу гри (ігрові дії);
- повідомлення будь-якого нового факту під час гри.
До плану (переважно плануються «непрямі» методи і прийоми):
«Під час сюжетно-рольових ігор сприяти сталості ігрового задуму через спільне об¬говорення перебігу гри».
«Щоб збагатити зміст гри, слід нагадати дітям про те, що спостерігали під час...».
«Спонукати дітей організувати сюжетно-рольову гру... допомогти розпочати гру.
3. Вихователь-спостерігач за потреби — порадник і помічник (орієнтовно старший дошкільний вік).
Завдання — формування умінь разом будувати сюжет, розуміння партнера по грі, узгоджувати свої дії з їхніми:
- порада;
- доречне запитання перед початком гри;
- допомога в об'єднанні кількох сюжетів в одну розгорнуту гру (підказкою, натяком, порадою, запитанням, пропозицією, аж ніяк ненав'язливо);
- пряме втручання у гру, якщо вона набула негативного спрямування {вихователь в ігровій формі відштовхує способи виходу у ситуації, що склалася).
До плану (переважно «непрямі» методи і прийоми):
«Заохочувати спільний ігровий задум».
«Нагадати дітям, що головну роль можна виконувати по черзі».
«Під час самостійних ігор нагадувати дітям про потребу погодженості дій, дружніх взаємин одне з одним».
 
 
 
 

 


1
2
3
4
5
6
7